«ГРУПИ СМЕРТІ» У СОЦМЕРЕЖАХ: ПОРАДИ БАТЬКАМ

Останнім часом у соціальних мережах набувають поширення групи, у яких дітей та молодь доводять до самогубства.

Проведений Департаментом превентивної діяльності моніторинг діяльності так званих «груп смерті», причин і умов цього явища, засвідчено, що найбільш вразлива аудиторія – діти віком від 10-17 років, у яких є проблеми спілкування з батьками та однолітками. Такі діти більшість часу проводять в Інтернеті, де масово вступають у різні закриті групи, найчастіше «В Контакті» під назвами: «Синій кіт», «Море китів», «Тихий дім» та ін. Діяльність зазначених груп побудована на принципі впливу на підсвідомість дитини шляхом розміщення «нагнітаючого» контенту – картинок у сіро-біло-чорному спектрі, музики психоемоційного характеру, відеозаписів актів самогубств. Адміністратори таких груп дають учасникам близько 50 завдань, останнім з яких завжди є самогубство. Маніпулювання здійснюється на психологічному рівні. Крім того, модератори здійснюють моніторинг індивідуальних сторінок неповнолітніх в соцмережах з метою виявлення дітей з депресивним психічним станом. За допомогою практик нейролінгвістичного програмування та інших психологічних прийомів таких дітей схиляють до різних дій та вчинків, які у подальшому призводять до вчинення самогубств.

Що робити, якщо у дитини-підлітка змінилася поведінка? Як вберегти дитину від «груп смерті» та депресивних спільнот? Чому взагалі дітям приходять в голову думки про самогубство і чому вони цікавляться цією темою?

Ось уже більше двох років в соцмережах діють спільноти, які закликають підлітків вступити в небезпечну гру, результатом якої має стати самогубство. Лише нещодавно кіберполіція активно почала повідомляти українців по небезпечні «групи смерті».

Чому підлітки вступають у ці спільноти і що з цим робити?

Першою чергою батькам потрібно звернути увагу на себе й поставити собі декілька запитань. І вже після цього спробувати зрозуміти дитину, яка починає дорослішати.

Чому саме підлітки є найбільш вразливою групою?

Це вікова особливість: діти відділяються від батьків, для них важливою стає думка колективу. Батьки відходять на другий план.

Підлітки дуже вразливі, бо вони переживають кризовий період, шукають себе, своє місце в житті і відчувають себе подвійно. Дитині здається, що вже вона доросла, нетерпимо ставиться до вказівок, критики. І в цьому її підтримують в таких спільнотах. А ось відповідальність брати діти не готові в цьому віці.

Ці діти легко підпадають під вплив якогось «лідера». Є підлітки, які перебувають в групі ризику, бо це діти в яких є чи були непорозуміння з батьками, які не навчилися налагоджувати певні відносини. Це ті діти, які страждають від невиражених емоцій, від того що вони не були прийняті в свій час сім’єю.

Якщо батьки не вміли налагоджувати стосунки з дітьми змалечку, то в підлітковому віці ці проблеми поглиблюються. І тому діти вступають в соцмережах в такі спільноти: тебе прийняли в щось загадкове, щось «на грані». Це заманливо. А потім вже немає назад шляху, бо їм погрожують, шантажують.

Що робити батькам у таких випадках? Як попередити біду?

Батькам треба цікавитися життям своїх дітей. Як можна не побачити, наприклад, що в дитини порізана рука? Це значить, що батьки не приділяють їй достатньо уваги.

З дітьми батькам треба говорити.Звісно, підліток буде такі речі приховувати. Приховують же вони, що почали палити, вживати алкоголь. Але часто підліток зацікавлений у тому, щоб на них більше звертали уваги. Багато дітей, які належать до групи «уявних суїцидів»: так діти намагаються привернути увагу, сподіваються, що батьки все-таки почнуть цікавитися її життям.

Такі речі треба виявляти всіма доступними способами. Можна подружитися з дітьми в соцмережах, щоб бачити, чим вони цікавляться.

Батьки мають звертати увагу на те, що дитина змінилася, погано спить, стала агресивною, на руках з’явилися невідомі порізи. Розширені зіниці, неадекватна поведінка, погана мова, зміна емоційного стану. Це точно батьки мають бачити і це має бути сигналом, що наступним кроком має бути довірлива розмова.

Ця розмова має бути щирою: «Я зараз дуже турбуюся. Я хвилююся, що ти виснажена. Мені не байдуже, що ти втомлено виглядаєш». Навіть якщо дитина нічого не каже – це привід поспостерігати за дитиною,побачити спить вона чи ні.

У довірливих стосунках між батьками і дітьми видно і відчутно, коли стаються погані речі.

Але часто батьки піддаються паніці. Починають кричати, карати дитину. Це – правильний підхід?

Якщо мама чи тато в розмові керуються емоціями – в цій ситуації це хибне рішення. Емоції важливі. Але якщо це страх чи злість – то тут вони не порадники.


Довірливі стосунки з батьками не дадуть дітям різати себе, не спати ночами, бажати таких квестів. Таких проблем не буде з людиною, бо вона розуміє, що це щось не те, що це не геройський вчинок.

Тобто калічити себе означає для них геройство?

Звичайно, частина дітей, яка є в групі ризику готова наносити собі тілесні ушкодження. Бо до 15 років вони жили з величезним почуттям провини. Адже маленька дитина сердитися на батьків не може, а коли щось не так, приймає всю агресію на себе.

Якщо так вона сприймала все у 5 років, то в 15 вона готова для таких маніпуляцій. «Виріж собі малюнок на руці - ти будеш героєм. Це важко, а ти зміг». Але насправді ці рани означають, що в душі дитина собі їх уже наносила.